Відбувся ХХIV Міжнародний фестиваль «Два дні та дві ночі нової музики» в Одесі
Традиційний формат 48-годинного концертного марафону нон-стоп складається з двох забігів – по 12 годин музики, з четвертої години кожного дня до третьої ночі, з програмою, що включає в себе грандіозне різноманіття жанрів та напрямів нової музики. «Два дні та дві ночі нової музики» у тому вигляді, як він існує зараз, проводиться вже 24-й раз і є результатом багаторічної праці і досвіду його організаторів – арт-директора Кармелли Цепколенко та директора Олександра Перепелиці. Кожного року організація фестивалю стає все складнішою і несхожою на попередній рік, особливо останнім часом.
Простір фестивалю «Два дні та дві ночі нової музики» дає змогу мандрувати ним у різні способи – як сприймаючи безперервно потік нової інформації, прагнучи охопити якомога більше музики і досягаючи граничних станів, викликаних глибиною занурення у нову музику, інформаційною насиченістю і різноманіттям програми, нарешті, сонною депривацією, так і цілеспрямовано вибираючи тільки окремі твори чи концертні сети, на кшталт відвідувача ресторану де все включено, не спокушаючись на доступність всього підряд.
Вітражі у будівлі філармонії надають тому, що відбувається, легкий наліт містеріальності. Суцільне мерехтіння кадрів дає змогу перевантаженій інформацією свідомості іноді вихопити і зафіксувати деякі моменти і деталі: фіолетові повітряні кульки в руках перкусіоністів, грим у вигляді саламандри на обличчі піаністки Марини Перепелиці, пластикові метрономи в руках у перкусіоністів Бертрана Ґурді та Діно Джоржтона… Ми виходимо у перерві між концертами на вулицю, щоб переконатися, що зовнішній світ існує. Перехожі підозріло дивляться на наші обличчя. Ми нічого не приймали. Тільки безперервне звучання нової музики, яке обрушується на свідомість у всій змінності форм, жанрів, напрямів, виконавців. Ансамблі та соло, перкусія та струнні, електроніка та акустика, комп‘ютерна музика, акустичні інструменти у поєднанні з магнітною стрічкою, акустичні інструменти та електроніка, перформанс, відео… Тут є все.
Ті, кому вдалося охопити більшу частину різноманіття програми (адже все почути неможливо), отримали шанс побачити обличчя нової музики у всіх подробицях. Ті ж, хто прагнули відчути змінені стани свідомості, успішно досягли їх завдяки глибокому зануренню у інтенсивність та насиченість безперервних музичних подій.
Тож у насиченій програмі фестивалю можна виокремити деякі сюжетні лінії, якими можна слідувати, керуючись у виборі власними вподобаннями.
Окреслені напрямки подорожі простором фестивалю: перкусія, джаз, електроакустика, камерна музика і окремі інструменти, як важливі персонажі у суцільному дійстві фестивалю – баян, саксофон, перкусія, скрипка, контрабас, фортепіано.
Близько п‘ятдесяти виконавців з тридцяти країн представили величезне розмаїття нової музики, як написаної нещодавно, часто спеціально для фестивалю, так і музики останньої половини століття. В одному концерті часто співіснують твори композиторів різних поколінь – молодих і визнаних світових метрів музичного авангарду. «Симфонія духових інструментів» Ігоря Стравінського у транскрипції для баяна Леоніда Грабовського легко поєднується із п‘єсою «Ванілька» Дарії Мамінової у програмі Романа Юсипея, «Ґуеро» Гельмута Лахенманна – з «Рухом життя» Альони Томльонової у концерті «Трансфер-фантазія з перкусією».
Зосередити увагу на чомусь одному дали можливість концерти-портрети: перед завершенням першого дня ми мали змогу почути твори композиторки та баяністки Снежани Нешич для баяну соло та в ансамблі зі скрипкою (Ліза Вернан). Другий день фестивалю порадував саксофоновим концертом-портретом Володимира Рунчака та фортепіанною музикою молодого Валентина Сильвестрова, яку представив Євген Громов.
Значну частину програми фестивалю склала українська музика, написана в останні декілька років, чому сприяла обов‘язкова для зарубіжних виконавців присутність у програмі твору українського композитора.
Екстремальність та прагнення до виходу за межі звичного можна назвати відзнакою цьогорічного фестивалю. Проникнення театральності в інструментальну музику було відчутним як ніколи раніше. Перформативність та видовищність перкусійних концертів, особливо п‘єси «Туше» Вінко Ґлобокара за Бертольдом Брехтом для перкусії соло, яку блискуче виконав французький перкусіоніст Бертраном Ґурді, безперечно, стала одним з яскравих моментів фестивальної програми; поєднання хореографії, голосу і перкусії з живою електронікою від метра української електроакустики Алли Загайкевич, візуальні арт-акції та відеоряд у музичних творах – все це відчутно наблизило те, що відбувалося на сцені Одеської філармонії, до суцільного театрального дійства.
Серед учасників фестивалю є й ті, хто вже багато років бере участь як композитор чи виконавець, так і ті, хто став новим персонажем цьогорічного фестивалю. Це виконавці з Італіі – перкусіоніст Симоне Беневенті, дует ISAKAR DUO у складі саксофоністки Ізабелли Стабіо та піаніста Кармело Луки Самбатаро, а також тріо Sen Tegmento у складі співачки Нао Хигано з Японії, кларнетиста Мартина Адамека та піаністки Зузани Бищакової – зі Словаччини. До речі, вперше на фестивалі була присутня Ольга Сметанова (Словаччина), Генеральний секретар Міжнародного товариства сучасної музики / ISCM, членом якої є і Асоціація Нова музика, що виникла завдяки фестивалю і зараз представляє Україну у ISCM як його українська секція.
Вперше приїхали також Снежана Нешич (баян) та Ліза Верган (скрипка) з Німеччини. Снежана Нешич, окрім концертної програми, провела блискучий авторський майстерклас.
З українських виконавців відкриттям фестивалю став контрабасист Назарій Стець, який представив програму «Соло-Соліссімо» із українською (О.Войтенко, Б.Фроляк, Д.Бочаров) і болгарською (Е.Табаков, М.Панайотов) музикою для контрабаса та твором ветерана фінського фрі-джазу Теппа Гавто-Аго. Драматичний монолог «Музика Еріха Занна» за оповіданням Говарда Лавкрафта Олексія Войтенка та іронічна п‘єса Богдани Фроляк («Контрабас танцює») співіснують в одному концерті та дають можливість побачити різні грані виконавської майстерності Назарія Стеця – здатність осягнути та донести до слухача концептуальну складність та емоційно-психологічну насиченість п‘єси О.Войтенка, а також зіставлення різних поглядів на ефектність та віртуозність у двох п‘єсах – «Каденції» фінського композитора Теппа Гавто-Аго та «Каденції» молодого українського композитора Д. Бочарова.
Вперше на фестиваль приїхав композитор з Лівану Хутаф Хурі. Його сонатою для фортепіано № 3 відкрила своє «Соло-соліссімо» одеська піаністка Тетяна Кравченко. У програмі вдало поєдналися твори ліванця Хутафа Хурі та литовця Анатоліюса Шендероваса, а підсумком стала «Саморефлексія 1,2» для фортепіано та магнітної стрічки Кармелли Цепколенко.
Фестиваль відкрився перкусійною музикою, що прозвучала у виконанні ансамблю перкусії Фрайбурзького музичного університету (Німеччина) на чолі з Бернгардом Вульфом, який вже багато років є президентом Фестивалю «Два дні і дві ночі». Слухачі мали змогу відчути вже у перший день фестивалю розкішне різноманіття музики для перкусії, яка займає традиційно особливе місце у програмі. Була перкусія соло, перкусія у поєднанні з іншими інструментами, перкусія з електронікою.
Перший день марафону завершився програмою «Звукові контейтери» італійського перкусіоніста Симоне Беневенті, що вперше приїхав на фестиваль. О другій ночі він здавався справжнім магом, який продемонстрував абсолютну владу над звучанням не тільки звичайних ударних інструментів, але й незвичайних. В нього є коробочки з предметами, що, на перший погляд, не мають стосунку до музики (наприклад, цвяхи або віяло), але всі вони можуть звучати і бути інструментами у руках чарівника. Медитативність нічного звучання тибетських співучих чаш у творі «Мані. Гонджа» італійця П. Білльоне, поєднання малого барабана та живої електроніки у “Fzzi” Дана ван Гассела остаточно відкрили шлях витривалим слухачам до споглядання раніше незвіданих станів свідомості.
Апогеєм програми стала «Libro Celibe» («Безженницька книга») Джорджіо Баттіслетті – дослідження природи звуку, яке відбувається прямо у процесі виконання. У якості джерел звуку використовується метал, різні форми паперу, фольга та зовсім дивні на вигляд перкусійні інструменти. Звуки мають свою текстуру, залишають відлуння і звукові сліди, і це споглядальне занурення у сутність звуку становить ту саму точку перетину, у якій перкусійна музика та електроакустика споріднюються, як ніколи.
Присутність у програмі великої кількості перкусійних творів сприяє природності сприймання електроакустики, адже експерименти з тембром звуку (згадаємо «Мистецтво шуму» Луїджі Руссоло) почалися саме на основі шумових та перкусійних звучань.
Щодо електроакустичної музики, цьогорічні «Два дні та дві ночі нової музики» в Одесі дав змогу відчути, що її частка у сучасному звуковому просторі стає більш вагомою. Різноманіття електроніки та комп‘ютерної музики, музики для акустичних інструментів у поєднанні з магнітною стрічкою, музики для акустичних інструментів та живої електроніки можна вважити добрим знаком. Відбувається взаємодія акустичної та електронної музики, освоєння нових просторів та підходів, що є симптомом вивільнення звуку, про яке говорив піонер електроакустики Едґар Варез.
Особливістю цьогорічного фестивалю було різноманіття електронної музики, яка була звучала представлена навіть у творах композиторів, що пишуть переважно для акустичних інструментів. Але розширення уявлень про акустичну музику і включення електроакустики, безперечно стало способом оновлення звучання і знайдення нових стильових орієнтирів.
Одна з яскравих подій фестивалю – проект дуету Mixed Sound Personnel з Вікторією Вітренко (сопрано та хореографія) та Люка Жерен (перкусія), який став електроакустичним завдяки Аллі Загайкевич. Поєднання голосу та перформансу (українська співачка Вікторія Вітренко проявила себе ще й як пластична актриса), майстерності французького перкусіоніста Люка Жерен та живої електроніки Алли Загайкевич.
П‘єса Алли Загайкевич «Місто» на вірші українського поета-футуриста Михайля Семенка з надзвичайною просторовістю та художньою глибиною контрастувала твору іспанського композитора Оскара Ескудеро «{custom #1}», написаному за принципом DIY (do it yourself – зроби сам). Твір віддзеркалює хаотичність блукаючої просторами соціальної мережі свідомості. Композитор надав свободу виконавцям, адже музика створюється у реальному часі на основі дій користувача під час серфінга у Facebook. Нескінченність і різноманітність подій, що виникають, створюють суцільний потік, який виливається з відчутною агресивністю та напором.
Слід особливо відзначити концерт-презентацію «В майбутнє» творів студентів-композиторів музичних академій Києва, Одеси, Львова, Харкова. О другій ночі другого дня фестивалю, коли свідомість перенасичена музичними враженнями, слухачів вже важко чимось дійсно здивувати. Але молодим композиторам це вдалося. Вразив творчою самобутністю і дослідженням природи звуку та резонансу у п‘єсі для валторни, таріля та електроніки Микола Хшановський. Непересічність мислення, вдале художнє рішення продемонстрував Данило Гетьман (Київ) у п‘єсі «Морок» за віршами Ґео Шкурупія для голосу, фортепіано і віолончелі. Також привертає до себе увагу театральність виступу Назара Скрипника (Львів), де автор виступив у якості пластичного актора у власному творі «Маріонетка» для скрипки та перформера. Його п‘єса представила новий погляд на можливості діалогу, який розгорнувся у сюжеті, представленому артистом та музикантом.
Концерт, де були представлені дві міні-моно-опери, «Yesenin-Pastelle» Юлії Гомельської та «Саламандру» Людмили Самодаєвої, зворушливо вшанував пам’ять Юлії Гомельської, яка була постійною учасницею фестивалю ще зовсім недавно.
Твір «Саламандра» Людмили Самодаєвої вирізнився широким застосуванням нетривіальних можливостей підготовленого фортепіано, довгим, розлогим розгорненням подій та візуальним відеорядом, що, чесно кажучи, суттєво програвав тому, що відбувалося на сцені.
Співак Руперт Бергманн виконував у «Саламандрі» роль творця музичної кайми. Раптові експресивні зміни манери звуковидобування задавали музиці темп і підкреслювали розвиток драматичної частини моноопери: від жорсткого речитативу до емоційної наспівності, від гострих відривчастих фраз до довгих мелодійних пасажів. Під акомпанемент напружених акордів на рояльних струнах головний герой розповідав, кричав, шепотів та мало не ричав свою стрімку, трагічну оповідь. Візуальний ряд найчастіше лише підкреслював події на сцені, не відрізняючись особливим розвитком, доповнюючи музику, що є вдалим постмодерним переосмисленням типового використання музики як фону до візуального відеоряду.
Український ансамбль нової музики Senza Sforzando Ensemble виконав твори сучасних вітчизняних та закордонних авторів. Серед творів, які були представлені композиції чилійця Бориса Альворадо, Лучіано Беріо, Анни Стоянової, Асматі Чібалішвілі та ін. Непоспішність більшості творів була приємно розбавлена стрімкою, гострою та емоційною п’єсою Сергія Зажитька «Ще» для флейти-пікколо, фортепіано та віолончелі.
Сміливі та вольові інтонації солюючих інструментів фарбували цю музику у пристойно-яскраві кольори, зображуючи щось подібне до німецьких експресіоністів – вже достатньо освічених, щоб не відкидати класику, і настільки ж чуттєвих, щоб не забувати про нові часи та характерні для нових часів засоби виразності.
Скрипкова музика, що у перший, що у другий день виявила певні спільні риси, можливо, пов’язані деяким чином з виконавцями, але деяким, все ж, і з самими авторами музики. По-перше це – ефектність, перфомативність, «паганінність» виконавських інтерпретацій творів. Велике значення має зовнішній лоск, видовищність того, що відбувається. По-друге – домінування електроакустичних творів, використання електронних засобів виразності та поєднання живого і «неживого» звучання. Інформаційна насиченість музичного потоку настільки велика, що турбулентність змушує його кипіти від думок, немов перенапружений мозок. Це кипіння, що виражається в експлуатації емоційної манери гри, слухач і може чути, чи, скоріше, спостерігати.
Наприклад, «Скарга» Лорана Метро вирізняється широким використанням ударних штрихів, жорсткого тремоло, суворих, сильних фактур. П’єса Метро – це скарга, але скарга обурена, вольова і небезпечна. Ще трохи – і чаша терпіння переповниться, і от-от станеться щось страшне.
Також можна відмітити ніжну елегійну мелодію «Фантазії» Лорана Метро та мелодичну вишуканість «Тремайських спогадів» Гайнца Голліґера.
Віртуозність і свобода, притаманні виконавській манері Якуба Дзяляка (Швейцарія), у повній мірі знайшли вираження у звучанні скрипкового дуету Innovation (Якуб Дзяляк та Анна Савицька). Слухачі мали змогу пізнати різні грані діалогів та здійснити подорож від зовнішнього до внутрішнього, почути електронні віддзеркалення скрипкових звучань («Внутрішні голоси скрипки» Алли Загайкевич для двох скрипок з електронікою у режимі реального часу).
Завершила концерт п‘єса Андрія Мерхеля «Патерн» для двох скрипок, в якій балансування між очевидним та неочевидним, іронія та гра з правилами представила виразне обличчя нової української музики. Звучання скрипкового дуету органічно включило у себе електроніку як звуковий простір, який дає можливість виходу за межі канонів, звичних композиційних та поведінкових моделей (патернів), можливість справжньої свободи.
Перформанс, свобода та віртуозність стали основними ознаками нової музики на цьогорічному фестивалі. Експресивність, віртуозність та підкреслена театральність виконання, високий виконавський рівень продемонстрували запрошені музиканти.
Фестиваль «Два дні та дві ночі нової музики» в Одесі – це спосіб комунікації і розповсюдження української музики; простір, в якому спілкуються та обмінюються досвідом музиканти з різних країн.
Тетяна ТУЧИНСЬКА, Іван МАТЛАЄВ
Фото – Віктор СІВАК, Олександр ПЕРЕПЕЛИЦЯ
