Нещодавнє відкриття першої черги архітектурного комплексу Харківської обласної філармонії викликало чималий інтерес громадськості. І не тільки тому, що це зробив особисто Президент України Петро Порошенко, — вперше в історії незалежної держави у ній з’явився концертний зал, побудований і оснащений за найсучаснішими міжнародними стандартами
Нам вдалося побувати у Харкові й поспілкуватися із директором Харківської філармонії, який одночасно є диригентом її симфонічного оркестру, заслуженим діячем мистецтв України Юрієм Янком.
— Пане Юрію! В Україні зараз непроста загальнополітична й економічна ситуація, ніхто не будує театрів, концертних залів тощо. Як народилася ідея?
— В Едуарда Асадова є чудова фраза: «Бажання — це тисячі можливостей, а небажання — це тисячі причин». Мабуть він усе-таки мав рацію й ми цього насправді дуже хотіли. Якось перед будівлею філармонії я знайшов у рівчаку підкову, якій понад 100 років. Вона зберігається у моєму кабінеті.
— Це був знак!
— Так, мабуть! Арсен Аваков, коли був губернатором Харківської області, розпочав цю справу. Зараз ми даємо концерти у приміщенні Успенського собору. Але існує Указ Президента України звільнити всі культові споруди, тобто нам потрібно було шукати якийсь вихід із становища. Орган, який перебуває на балансі Харківської філармонії, встановлений в олтарній частині цього православного храму. Переносити його — дороге задоволення. Тому виникла ідея купівлі нового інструмента. Його поява — ціла історія. У нас були відкриті слухання, нам писали з усього світу, проводився конкурс, де ми обирали з ким легше працювати. Важливо, що на цій фірмі («Alexander Schuke», Потсдам, Німеччина) є російськомовні спеціалісти. Вони були готові надати інструмент у ті терміни, які нас влаштовували.
— Хто працював над акустикою?
— Німецькі фахівці з Берліна. Вони у нас робили заміри, протестували всі рівні залу й сказали, що акустика відмінна. Якісь незначні доробки ще попереду. Наш персонал опановує цю акустичну систему. Щити над сценою, котрі опускаються за допомогою електромоторів, дозволяють корегувати звучання. Такого немає ніде в Україні. Ми — перші у цьому плані. Акустика залу за потреби змінюєтся упродовж 20 хвилин.
— А що ці рухомі панелі дають?
— Скажімо, орган потребує реверберації до 5 хвилин. Коли панелі майже під стелею, — це і є акустика для органа. Якщо вони, припустімо, на половині висоти органа, — то вже акустика для оркестру, бо звук одразу відбивається-повертається оркестрантам, котрі у такому разі самі себе краще чують. Тобто звук не обслуговує пустоту над сценою, а тільки ту частину залу, де є люди.
— У чому особливість саме цього органа?
— Наш орган — один із найкращих у країні! Його специфика у тому, що він має унікальні можливості для виконання романтичної музики. Подивіться на виносні тумби, котрі дають ті самі додаткові регістри, що дозволяють видобувати нові особливі тембри. Орган дуже великий. Має чотири мануали, тож нашому органістові доведеться освоювати інструмент після його настроювання німцями, котрі прибудуть на початку вересня і біля двох місяців працюватимуть із ним, доводячи його до робочого стану.
— Розкажіть про ваш комплекс.
— Тут відбувається масштабна реконструкція. Зал, який ви бачили, — це далеко не все. Поруч є інший (колись це був зал Харківської опери. — Ред.), у котрому проведено величезну роботу: його отиньковано, над ним зведено новий дах, піднято вище сцену, споруджено балкон тощо. То буде наш основний зал на 800 місць. Це — копія залу палацу Тюїльрі. Свого часу там виступали Чайковський, Рахманінов, співали Шаляпін, Гмиря, читав вірші Маяковський, танцювала Майя Пліцсецька. Коли Харків був столицею, там засідав перший у державі трибунал, звідси пішов перший радіосигнал, тут уперше демонструвалося кіно, що звалося “рухомі фото на повний зріст” (у мене навіть збереглася афіша). Словом, якби випала нагода повісити дошки всім видатним постатям, які в нас бували, то, мабуть, зал опинився б у своєрідній риб’ячій лусці.
У нас також уже облаштовані у цій будівлі готельні номери — два напівлюкси й люкс для гостей. Нагорі комплексу планується студія звукозапису, оснащена за останнім словом техніки. Там сяде і оркестр, і хор. Іще будуть балетний клас, музей музичної культури на три зали. Передбачено й камерний зал на 100 місць, він же прес-центр. У фойє можна буде влаштовувати виставки, проводити бали. Наш філармонійний комплекс заплановано таким, де буде все: зали, буфет, музей, готель, бібліотека тощо. Тут людина зможе отримати повный комплекс музичних послуг.
— Плани грандіозні. А на який термін розрахована їхня реалізація?
— Ну, якщо наш оперний театр будували 25 років, органний зал, де ми щойно побували, облаштовували 10 літ. Важко сказати… Але наш проект перебуває уже в такій стадії, що ніхто не зможе його зупинити. Вже стільки зроблено! Вкладено 300 мільйонів гривень державних коштів. Гадаю, що все у нас вийде добре. Президент пообіцяв, що приїде на відкриття повного комплексу філармонії.
— А квитки на ваші концерти дорогі?
— Так! Зараз на симфонічний концерт квитки коштують від 300 гривень. Ми ще не підраховували вартість квитків у новому залі, але зрозумійте, — хороше дешевим не буває. З огляду на те, що ми — комунальне підприємство й отримуємо від держави зарплату та ще трохи коштів на комунальні послуги, то на решту ми зобов’язані заробити собі самі.
— І публіка збирається?
— Повний зал! Чому, як не “годують” нас попсою, ми все одно слухаємо Бетховена, Лисенка? Тому, що ми без цього не можемо жити. Можливо спрацьовує якийсь внутрішній захист людини, котрий у ній передбачений. І що би не малювали на парканах, ми все одно йдемо дивитися картини Васнєцова, Рєпіна та інших.
— Наразі ви задоволені результутом роботи?
— Я — диригент, котрий об’їздив увесь світ. Мені дуже хотілося мати спеціально заглушений подіум, я мріяв, щоб віолончелісти оркестру мали пристосування, аби вставляти шпилі інструментів, котрі б не шкодили підлозі, бажав, щоб зал був із кріслами, що відбивають звук, спеціально затвердженими німецькими акустиками, хотів, аби у залі був справжній дубовий паркет, а не якийсь ламінат. У цьому залі — відмінне кондиціонування, вентиляція, яка має бути, тут витримані усі міжнародні пожежні норми. Крісла ширші, ніж в інших залах. Ви звернули увагу на комфортну відстань між рядами? Вона відповідає новим міжнародним вимогам. Так, це забрало в нас певну кількість площі, насамперед з огляду на безпеку слухачів. Якщо врахувати, що цей зал — на 500 місць, а будуть іще зали на 800 і на 100, то ми зможемо за один вечір приймати близько 1500 слухачів. А для нас це не мало!
Ольга ГОЛИНСЬКА
Фото Юрія ТОЦЬКОГО
