Завершився сьомий Відкритий міжнародний музичний Маратон пам’яті видатного співака, Героя України Василя Сліпака. Двічі на рік друзі, рідні, колеги, побратими, прихильники вшановують пам’ять Василя – на честь його народження (20 грудня) і до дня загибелі (29 червня)
…Кажуть, число сім є символічним. Сім присвят – різних, у різних країнах – до сьомої трагічної роковини. Символічним видається нині й місцина, де снайперська куля обірвала життя Василя – селище Луганське під Бахмутом – містом, що відоме сьогодні всій планеті як вододіл між цивілізованим і варварським світами, місце боротьби за життя й свободу.
Сім мистецьких In Memoriam об’єдналися під гаслом «У світлі Метеора», як знаку яскравого руху зірки, що освітлює небесний шлях. Їх створювали музиканти, для яких ім’я Василя Сліпака стало символом патріотизму й любові до України («Це так мало і так багато – любити свою землю!» – слова Василя), символом співака-захисника.
У цьому сенсі промовистим був концерт-реквієм «Янголи мистецтва» на вшанування полеглих за Україну митців – авторський проєкт Ольги Чубаревої, який відбувся в Національній філармонії за участю самої співачки та оркестру «Ренесанс» Маріупольської(!) камерної філармонії під орудою маестро Василя Крячка. Сорок чотири імені митців-воїнів, які загинули на фронті, – музикантів і художників, артистів балету і письменників, поетів і режисерів, драматургів і мистецтвознавців, діячів кіно й акторів, серед яких маленькі актриси Соня Амельчикова та Єлизавета Очкур, – висвітлювались на екрані, супроводжуючи драматичну музику увертюри до опери «Дон Жуан» Вольфганга Амадея Моцарта, арії з улюблених опер Василя Сліпака та розповіді про загиблих.
Присвяту митцям, земний шлях яких обірвався в час війн, продовжив Memoria-концерт у Львові за участю струнного квартету «Фенікс». Небесною музикою почилих Анни Гаврилець і Олександра Козаренка лунала «Молитва до Василя» (таку назву мала подія) в історичному місці – у Гарнізонному храмі святих апостолів Павла і Петра.
Перед початком до присутніх звернувся священник храму, отець Нестор Кизик: «Символічно, що цей вечір проходить тут, у Гарнізонному храмі, де відбувався Чин похорону Василя Сліпака – нашого Героя, який загинув, захищаючи нашу незалежність, свободу та гідність. Василь, як і багато інших захисників, зараз стоїть перед лицем Бога. Сьогодні Молитва звучить саме до Василя, щоби він і надалі продовжував захищати нас там, у небесному війську».
А напередодні, 29 червня – у день загибелі, в залі Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика звучала ІV Симфонія Густава Малера у виконанні філармонійного симфонічного оркестру під батутою польського диригента Вінсента Козловського.
Вибір саме цієї музики сприймався, як певний образний знак: своє сприйняття світу Василь відтворював через співання, що тривало до останньої хвилини, коли смертельна куля обірвала недоспівану пісню, його життя. Адже основою симфонії Малера є пісня, причому дитяча – та, що передає уявлення дитини про «Райське життя» (така вона й зветься). Утім, здавалося б, її наївні слова несуть насправді трагічний смисл, що неспівставний, дисонуючий зі світом реальним – «світом безкінечної, вічної дійсності, в якому минуле і сучасне воєдино» (за словами самого композитора).
Ця пісня звучить, як світоглядний підсумок у завершальній частині симфонії (солістка – Інна Федорій, володарка Гран-прі Міжнародного конкурсу імені Василя Сліпака). А для виконання в симфонії скрипкового соло спеціально прибув зі Швеції відомий український скрипаль Марко Комонько.
У цій же залі Маратон пам’яті продовжили «Пісні для Василя» – камерні та вокальні твори українських композиторів, виконані молодими співаками, а також моцартівська музика «Spirito d’amore» за участю камерного оркестру «Віртуози Львова» під орудою Юрія Бервецького (творчі проєкти вокаліста Романа Страхова та оркестру).
…За рік до загибелі Василь Сліпак промовив: «Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях». Уповні це стосується тих, хто пішов за Василем боронити Україну, хто підхопив розпочатий ним у Парижі ще під час революції Гідності волонтерський рух на підтримку України, тих, хто далі поширює українську музику у світовому просторі, й тих, хто продовжує шлях під його Зіркою.
Сім років тому колеги, рідні, друзі без офіційних постанов і задокументованих рішень розпочали маратон In Memoriam, на який приїздили до України й співали творчі побратими співака, який підхопили в інших країнах. Цьогоріч він розпочався в Українському домі у Лондоні пісенною прелюдією молодих українських музикантів (авторський проєкт української співачки Ірини Житинської) і завершився в Культурному центрі імені Василя Сліпака в Парижі – місті, з яким майже 20 років було пов’язане його професійне життя.
Лондонська прелюдія стала камертоном для всіх наступних етапів Маратону. Українські музиканти, котрі опинились у Великій Британії, склали програму, де українська музика (народна і професійна) звучала поряд із західноєвропейською класикою. Імпреза завершилася піснею-присвятою композитора й співака Тараса Житинського воїнам-захисникам.
Паризька мистецька акція «Hommage à Wassyl Slipak» стала дещо несподіваною для, зазвичай, академічних програм Маратону, оскільки в цьому концерті «слово мала» інструментальна музика в поєднанні з електроакустичною, яка для більшості є експериментальною. Хоча така «незвичність» абсолютно переконлива, адже свій творчий шлях Василь Сліпак теж розпочинав з експериментального мистецтва.
Його сценічним дебютом була прем’єра постмодерної кантати Олександра Козаренка «П’єро мертвопетлює» для соліста-контратенора й камерного ансамблю на вірші поета-футуриста 1920-х років Михайля Семенка. Вона принесла 19-річному співакові феєричний успіх. Відтоді Василь Сліпак завжди підтримував і поширював новітню музику (про це сказав перед концертом у паризькому Культурному центрі України його брат Орест Сліпак).
Саме як виконавця-вісника нової української музики представила Василя Сліпака відома українська композиторка, лідерка електроакустичної музичної творчості в Україні, авторка та організаторка цього проєкту Алла Загайкевич. Її електроакустичним полотном «Voice/Way», у яке вплетений голос Василя, його обірваний спів, розпочалася ця, поза сумнівом, знакова подія.
Алла запропонувала здійснити свій проєкт у копродукії з молодими українськими й канадськими музикантами. Наслідком їхньої творчої співпраці впродовж 10 днів у Парижі стала прем’єра електроакустичної імпровізації «Myth», де теж звучить голос Василя. Вразило й мистецтво молодого українського скрипаля, композитора Іллі Бондаренка та канадійського флейтиста Джефрі Стоунгауза (куратор проєкту).
Концерт «Chant de tristesse» («Пісня смутку») молодої української композиторки й піаністки Анастасії Лозової також продовжив Василеве прагнення підтримати творчу молодь. Презентацію камерної музики Анастасії (композиції піаністки називають «новою музикою для фортепіано»), яка відбулась у Дзеркальній залі Львівської національної опери, супроводжували досвідчені виконавці Мирослав Драган, Євген Крук, Михайло Солонченко і Маркіян Максимів.
Київ долучився до Маратону музично-кінематографічним дійством – у Будинку кіно фільм «МІФ» режисерів Леоніда Кантора та Івана Яснія відтворив історичні кадри з творчого життя Василя Сліпака. А показу кінострічки передував пісенний воєнний епос Василя Нечепи. Відомий кобзар, лірник, співак, представник найдавнішої в Україні старосвітської чернігівської кобзарської школи Василь Нечепа нині часто співає перед бійцями підрозділу ЗСУ, в якому служив Василь, присвячуючи виступи його подвигу.
Мистецька концепція та організація цьогорічного Маратону належить Львівській національній філармонії і, зосібна, її генеральному директору Володимиру Сивохіпу. Як пояснював пан Володимир, вони прагнули відтворити ауру світоглядного простору Василя Сліпака, його сприйняття поступу України як руху до цивілізації (за висловом Віталія Портнікова). Тому й обрали «музику небесної блакиті» Малера, пісні й молитву до Василя, моцартівський «Spirito d’amore», «Нічні молитви» Гії Канчелі, що прозвучали в одній із музичних програм.
Тому й продовжили благочинні діяння Василя: усі концерти Маратону були безоплатні для воїнів-захисників і військових медиків, а під час їхнього проведення ще й донатили кошти на допомогу бійцям. Наприклад, концерт у Лондоні зібрав 1 637 фунтів (близько 75 тисяч гривень) для закупівлі тепловізора для оперного співака, а нині воїна ЗСУ.
До головного штабу Маратону долучились Департамент із питань культури, національностей та релігій Львівської обласної військової адміністрації, Львівська національна опера, Національна спілка композиторів України, Національна спілка кінематографістів України та «Кіноспільнота», Посольство України у Франції, Le Vivier groupe (Монреаль), Український культурний центр у Лондоні, Асоціації електроакустичної музики України і, звісно, Фундація Василя Сліпака.
P. S. Ось такий розмаїтий відбувся Маратон Пам’яті, де класична музика межувала з новітньою і народною, із мистецтвом кіно та художнім словом, в якому взяли участь досвідчені, відомі й зовсім молоді митці. Він об’єднав різні країни та багатьох-багатьох послідовників українського співака.
Але In Memoriam Василя не зупиняється, адже попереду – Четвертий міжнародний вокальний конкурс, що носить ім’я Василя Сліпака (https://www.slipakcompetition.com).
Леся ОЛІЙНИК
