Після низки таких унікальних для України акцій, як всеукраїнське турне Дмитра Хворостовського і сольний концерт славетного баритона з класичною програмою в Національній філармонії України, проект «Різдвяні зустрічі: Три піано» за участю всесвітньо відомого українського баса Анатолія Кочерги, який не співав на київській філармонійній сцені майже двадцять років, – постало питання меценатства. Згадані проекти ініційовані й проведені фестивалем «Сходи до Неба».
До речі, ця громадська організація виступила одним з ініціаторів розробки Закону про меценатство в Україні, діставши згоду Міністерства культури. Чи є в когось сумніви щодо актуальності такого закону сьогодні? Утім, на думку президента фестивалю Володимира Симонова, сучасне українське суспільство до цього закону не готове. Про ситуацію в українському бізнесі, що обумовлює перспективу розвитку меценатства в державі, взаємозв’язок між меценатством і бізнесом він розповів читачам журналу
– Пане Володимире, чи складно спілкуватися з українськими олігархами щодо організації культурних акцій?
– Головна складність – пробудити в людині людину. Так вийшло, що в нас кілька століть поспіль стимулювали або тваринні інстинкти, або ж виховану в процесі вдосконалення того чи іншого соціального устрою установку «наздогнати, випередити, побороти». Одначе така практика, як не дивно, мало стосувалася власне людини. Адже ми відрізняємося від тварин, зокрема, здатністю любити, захоплюватися красою, розвиватися духовно. Звісно, «догнати, перегнати, перемогти» – це чудово, але «прибігли»… і що? Наприклад, побудували платформу, що видобуває нафту в Мексиканській затоці, – недопрацювали щось, стався вибух, внаслідок якого непоправно забруднилося довкілля, клімат змінився, потерпів увесь Гольфстрім… А згадаймо Чорнобиль або останню техногенну катастрофу в Японії! Чому не прорахували можливості землетрусу? Відповідь очевидна: якщо людина живе в умовах занурення в тонкі наднові технології, не узгоджуючи свою діяльність із природою, середовищем, вона стає беззахисною передовсім сама перед собою.
Те, що робимо ми в рамках фестивалю «Сходи до Неба» – це спроба працювати на рівні єднання з певними універсальними законами Всесвіту. Багато з таких законів людство знає, але чомусь не користується ними. Як-от: Бог є любов. Цей закон визначає колосальну гармонію світу, і людину вписано в цю систему! Але як її проявляти? Слід робити певні кроки, що можуть надихати, давати наснагу. Саме це й пробуджує в людині людину.
– Тобто спілкування з меценатами – це робота більшою мірою творчого, аніж ділового характеру?
– Можна сказати й так. Насамперед важливо розуміти, що заробляти гроші – колосальна напруга, особливо в нашій країні. Бізнес на енергетичному рівні – така ж сфера творчості, як опера і балет! Якщо ти хочеш організувати концерт зірки рангу Дмитра Хворостовського, то повинен пояснити потенційному меценатові, для чого це потрібно. Тут одного вміння переконувати замало, – слід відійти від моделі «прохач – донатор» і відтворити ситуацію рівноправного партнерства.
Звісно, бізнесмен має усвідомлювати ступінь твоєї компетентності. Людина, яка накопичила певний капітал, уже перейшла межу простого виживання. Така особа, власне, стає будівником держави. У цьому сенсі бізнесмен – державний діяч, адже він впливає на створення робочих місць, екологію, освіту, культуру тощо. Тому, зустрічаючись із такими людьми, необхідно якнайточніше формулювати завдання, щоб воно, як мінімум, було їм зрозумілим.
Відповідальний момент – бездоганна чистота помислів. Якщо з’ясується, що гроші витрачено «не туди», наступного разу вже ніхто не допоможе. А робота мецената полягає не в одноразовій підтримці якихось акцій, а є системною частиною його діяльності як бізнесмена.
– Як меценатство пов’язано з бізнесом?
– Меценатство – це і є бізнес. Бути меценатом у цивілізованій країні вигідно, тому що для цього створюються певні умови. Припустимо, заробивши мільйон доларів, бізнесмен повинен чотириста тисяч із них сплатити як державний податок. Якщо ж у нього підписаний контракт із «Метрополітен-опера», то за законом він ці чотириста тисяч може спрямувати на розвиток оперного мистецтва. Тобто в підприємця є вибір: віддати гроші до казни чиновникам або витратити їх на потреби культури – і його ім’я впишуть в історію мистецтва золотими літерами…
Спробую пояснити один парадокс. Насправді грошей у світі дуже багато. У бізнесі проблема накопичення коштів домінує тільки на першому етапі. На другому ж, коли оборот капіталу сягає мільйона доларів, постає інше питання – вкладання грошей. Гроші – це така дивовижна річ, як любов: якщо ти її не підтримуєш – взаєминами, терпимістю, компромісами, – вона зникає… Із грошима треба постійно працювати. Якщо ти їх заробив і «поклав на поличку», вони швидко проживаються. Тому важливо визначити, яка сума йде на реанімацію бізнесу, а яка (дуже обмежена) – в особистий обіг. Люди, з якими мені доводилося спілкуватися, це розуміють.
– Чи є у таких осіб якісь пріоритети в мистецтві?
– Це люди глибоко інтелігентні, які розуміють, що без культури неможливий розвиток суспільства, вони цікавляться класичною музикою. Оскільки мистецтво – палітра, воно повинно збалансовано розкриватися з усіх боків. Обов’язково має звучати класична музика, бо вона найбільшою мірою відповідає духовній сутності людини, хоча це не означає, що класика мусить домінувати.
Чому в нас опера перебуває фактично в загнаному стані? Бо лідерів немає. Аби театр підтримувати, важливо, щоб в опері виступали такі артисти, як Дмитро Хворостовський, Ольга Микитенко, Анатолій Кочерга та інші майстри, які викликають ажіотаж навколо цієї культури. Але, припустимо, концерт Хворостовського коштує стільки, що наш оперний театр просто не може собі це дозволити.
У більшості великих театрів світу існують спеціальні ради, які формують бюджет разом із людьми, котрі люблять мистецтво. Коли заходиш до «Метрополітен-опера» або «Ла Скала», бачиш довгий список імен меценатів, які їх фінансують. Часто квитки там дешевші, ніж у нас. Чому? Бо гонорар, що є суттєвою частиною загального кошторису, виплачується зіркам не за рахунок вартості квитків, а з внесків меценатів. Це – практика концертів Дмитра Хворостовського, що ми організували у Львові, Донецьку й Одесі.
– Як ви прокоментуєте той факт, що меценатство в нашій країні досі не узаконено?
– Уся світова культура підтримується меценатами. В Україні поки складно впроваджувати закон про меценатство, бо до нього треба дозріти. Це питання часу. Вважаю, такого закону в нас немає тому, що відсутня взаємодовіра: депутати не довіряють бізнесменам, а ті не покладаються навіть самі на себе. Якби цей закон зараз з’явився, його моментально використали б для «відмивання грошей».
Колись президент США Рональд Рейган сказав, що для того, аби була демократія, потрібні демократи. Так от: щоб були меценати, потрібні люди, які розуміють відповідальність за власні дії.
Законом про меценатство в Україні ніхто серйозно не займався. Ми провели концерти Дмитра Хворостовського при істотній допомозі Кабінету Міністрів, а також за сприяння Фонду Петра Порошенка. Це була своєрідна апробація потенційних можливостей українського меценатства. І я абсолютно переконаний, що ці можливості варто розробляти, взявши за основу, наприклад, реальні схеми, що працюють на Заході.
Міністерство культури України нині готове підтримувати нашу ініціативу стосовно розробки закону про меценатство. Звісно, він повинен враховувати особливості сьогоднішнього дня. Вірогідно, слід буде створити якийсь орган суспільного нагляду за дотриманням цього закону. Меценатський закон мусить дати нам захист від випадкових махінацій. Звичайно, він не перекриє все, але створить певну платформу для діяльності й нашої організації – фестивалю «Сходи до Неба», й інших інституцій, які виконують не менш важливу роботу. Він передовсім надасть можливість спілкуватися з бізнесменами на рівних.
– Скільки часу потрібно для того, аби цей закон запрацював?
– Гадаю, його можуть прийняти уже в першому-другому кварталі наступного року. Він має пройти суспільну адаптацію, отримати оцінку. Бізнесмен, аби заробити великі гроші, часом дуже довго доводить світові, що він конкурентоспроможний. А деякі артисти вважають, що вони мають право отримувати гроші просто так. Де критерії? Їх повинно сформувати суспільство.
Меценатська політика – це глибинна перебудова відносин діячів культури і бізнесу. Нам належить також зібрати відгуки тих потенційних учасників процесу, які мислять так, як ми, принаймні ідеологічно. Звичайно, це слід обговорити на рівні діючої влади, яка розуміє, що сьогодні пряме фінансування через бюджет неможливе, бо гроші не доходять. І фінансових ресурсів самого лише бюджету країни для достойного розвитку культури не вистачає.
– Чи має в цій системі заохочуватися й публічно схвалюватися меценатська діяльність?
– Це мусить бути однією з головних умов такої діяльності. Припустимо, у когось ростуть діти. Людина випускає якусь продукцію. Що дитина знає про батька? Що тато їздить на «Мерседесі»? Так не він один. Що може відправити сина навчатися до Лондона? Інші теж можуть. Критерії вдячності – ось одна з основ пробудження в людині людини. Людина повинна отримувати вдячність суспільства, – тільки тоді вона розуміє і відчуває, що її вчинки потрібні й важливі. Це пов’язано і з характером діяльності, і з амбіціями (хоча я не вважаю, що тут амбіції первинні).
Можна спонсорувати якусь примітивну акцію, наприклад, перегони в мішках, – це один рівень соціальної активності людей. А можна підтримати концерт Дмитра Хворостовського у Львівському театрі опери і балету й отримати вдячність людей за те неоціненне враження, яке вони дістали від концерту. А це дорого коштує. Суспільство ніколи не дозріє до нормального розвитку, якщо люди не навчаться бути вдячними одне одному. Вдячність потрібна і тому, хто замітає двір, і тому, хто тебе не обляпав, проїжджаючи повз машиною, і тому, хто заасфальтував дорогу, аби ти йшов і не спотикався, і, звісно, тому, хто підтримує культуру.
Олеся НАЙДЮК
Друковану версію статті читайте: Олеся Найдюк. Володимир Симонов: «Бізнес – така ж сфера творчості, як опера чи балет!» // Музика. – 2012. – № 1. – С. 44–47.
