Новий одноактний балет «Дев’ять побачень», представлений 27 січня, Раду Поклітару створив на музику фортепіанних прелюдій Фридерика Шопена
Вистава продовжує ланку одноактних балетів хореографа, серед яких «Двоє на гойдалці» на музику Йоганна Себастьяна Баха й Чавели Варгас, «Квартет-а-тет» на музику Ада Мааса, «Жінки в ре мінорі» на музику Йоганна Себастьяна Баха, «Вгору по річці» на музику Олександра Родіна, «Дощ» на музику Йоганна Себастьяна Баха й народів світу та інші.
У порівнянні з масштабними, масовими композиціями (наприклад, «Перехрестя», «Вій» або «Спляча красуня») камерні балети Поклітару позбавлені складної драматургії і ще більше зосереджені на внутрішньому світі особистості.
«Дев’ять побачень» має усього трьох головних персонажів: це пара юних закоханих (на прем’єрі: Вона – Олена Салтикова, Він – Артем Шошин) і Стара (Анастасія Добровольська). Автор майстерно зображує добірку різнопланових картин стосунків між людьми – непростих і болючих, теплих і довірливих. Водночас загадкова Стара невтомно походжає по сцені, отже конфлікт між молодістю та віком, недосвідченістю й мудрістю, енергією та спокоєм, початком і кінцем залишається лейтмотивом вистави.
Окрім ліричної теми в балеті є філософська ідея часу й вічності. Після вистав «Перехрестя» (2012) і «Довгий різдвяний обід» (2014) Раду Поклітару знову звертається до неї.
Фортепіанні прелюдії Фридерика Шопена із циклу 24-х прелюдій, ор. 28, що були обрані балетмейстером як супровід до хореографічних історій, якнайкраще відповідають ліричній ідеї балету та його циклічній формі. Послідовність прелюдій, яку обрав Раду Поклітару для постановки, вписана в композиційну арку циклу Шопена, крім першого й останнього номера, не зберігається. Таким чином, перше побачення в балеті збігається з першою прелюдією до мажор, яка влучно підкреслює схвильованість молодих людей. А остання зустріч відбувається під звуки ре-мінорної прелюдії (№ 24), схвильована патетика якої відображує щасливе та пристрасне єднання пари.
Окрім музики, спектакль дихає й іншими звуками: стукотінням пальців, шумом міста, плачем дитини, зітханням, сміхом та й просто мовчанням. Це допомагає створити враження живої реальності та ще глибше занурює глядача в історію.
Разом із юним і ліричним балетом «Дев’ять побачень» на сцені Київської опери на Подолі, відтепер і надалі, йтиме комічний спектакль-старожил «In pivo veritas» на ірландську народну музику та музику доби Ренесансу. Півтори години щирого сміху («In pivo veritas») і сліз («Дев’ять побачень») – кардинально різні за емоціями балети – мають спільну точку опори: образ молодості у всіх її проявах.
Наталія НОСАЧЕНКО
