Свій перший вагомий ювілей цей міжнародний проект електроакустичної, експериментальної електронної музики та медіа-арту відзначив кількагодинним концертом-марафоном

Програма: погляд перший, інформаційний

Акцію, що пройшла в рамках ХХV Міжнародного фестивалю «Музичні прем’єри сезону-2015», підтримали Польський інститут у Києві, Асоціація електроакустичної музики при Спілці композиторів України, Спілка архітекторів України, Концертна агенція «Ухо» та АРХІТЕ. Грандіозний електроакустичний концерт-марафон складався із чотирьох мега-відділів, у кожному з яких були представлені різні жанри сучасної електронної музики: академічні електроакустичні композиції, проекти медіа-арту й експериментальної електроакустичної сцени. Окремий відділ був присвячений творам спеціальної гості EM-VISIA-2015 – польського автора, професора класу композиції і директора Електроакустичної студії Познанської музичної академії Лідії Зелінської.

До програми ювілейного концерту увійшли твори відомих зарубіжних митців: Джіно Фавотті (Франція), Панайотіса Кокораса (Греція/США), Лідії Зелінської (Польща). Поряд із композиціями всесвітньо знаних майстрів прозвучали опуси українських авторів – засновника і незмінного керманича EM-VISIA Алли Загайкевич, Марини Фрідман, Олексія Ретинського (Україна/Австрія), а також артистів експериментальної електроакустичної сцени України Ujif_notfound[UN2114] (псевдонім Георгія Потопальського), V4w.enko (творче ім’я Євгена Ващенка), Андрія Кириченка, Edward Sol.

Виконавці – лише музиканти?

У сфері акустичної музики таке запитання просто не могло би виникнути. Адже сам факт розгортання у часі і просторі так званої «природної» композиції, якість її художнього прочитання залежить винятково від виконавця-музиканта. Однак для озвучення електронної музики цієї постаті недостатньо. Важлива, якщо не головна, роль у виконанні електронного опусу належить звукорежисеру (під час концерту працювали звукорежисери Олександр Курій і Станіслав Ломаківський). Саме від його вуха, пам’яті, уваги залежить не просто успіх, а й сам факт озвучення електрокомпозиції (у цьому контексті прикрим моментом ювілейного вечора став зрив виконання композиції «Internal audit» із застосуванням програми генерації в реальному часі медіа-артиста Ujif_notfound[UN2114]). Тому, зазвичай, не бажаючи покладатися на професійного звукорежисера, його функцію у виконанні власних електроакустичних творів перебирають на себе самі композитори. Так було і на ювілейному концерті. За режисерським пультом по черзі «диригували» Марина Фрідман, Олексій Ретинський, Алла Загайкевич, Лідія Зелінська.

Узагалі слід зазначити, що у сфері електроакустичної музики та медіа-арту розширюються також і межі поняття «музикант». Тут це не просто виконавець на конкретному інструменті чи вокаліст, а й актор, перформер, артист, який лицедіє на сцені. Вочевидь поєднати в одній особі усі вищезазначені іпостасі може не кожен академічний музикант, тож електронна музика потребує свого виконавця. Приємно визнати, що в Україні вона його має. Усі акустичні елементи електронних композицій українських авторів і Лідії Зелінської у концерті блискуче озвучив ансамбль молодих виконавців Sed Contra, що спеціалізується на виконанні камерної музики ХХ – початку ХХІ століть. А у презентації електроакустичної кантати Алли Загайкевич «Флейта землі і флейта неба» («Знаки звуків») на вірші Миколи Воробйова разом із музикантами Sed Contra взяли участь виконавиці автентичної фольклорної традиції Мар’яна Мархель і Сусанна Карпенко та співачки джазової й імпровізаційної сцени Назгуль Шукаєва і Олеся Здоровецька. До виконання твору також було запрошено молодого талановитого диригента Міхеїла Менабде (Грузія/Україна).

Українська електроакустика: міф чи реальність?

До певної міри вищенаведений підзаголовок є провокативним. Власне сама понад тридцятирічна історія української електронної музики та численний список вітчизняних авторів, які пишуть композиції у цьому жанрі, має заперечити конфліктність і запитальність поданої тези. Однак тут проблема полягає не так у довговічності традиції, як у її якості, так би мовити національній самобутності. Тож пригадаємо твори, які прозвучали того вечора. Електронна «Fantaisie Lyrique» Джіно Фавотті, West/Pole для фортепіано та електроніки Панайотіса Кокораса демонстрували ідею гри тембрів. Так само конструктивні задумки втілювали електроакустичні мініатюри Лідії Зелінської: Expandata для малого барабана та електронного запису базувалась на ідеї маніпуляції зі сприйняттям часу слухачами, а «Tańce Polskie» – на відтворенні тембрально виразної вербальної мови в ритмах мазурки і полонезу. Відмінні у концепційному відношенні, твори зарубіжних авторів виявляють дивовижну подібність – усі вони рафіновано-інтелектуальні, раціонально-конструктивні, математично прораховані.

Композиції українських авторів відверто контрастні. Це не означає, що у них відсутній конструктивний елемент (це неможливо по суті), але не лише він визначає закономірності будови цілого. Стосовно творів українських майстрів електроакустики цілком можна використати термін «драматургія» і навіть «симфонізм» у традиційному розумінні. Завершення композицій сприймаються не як наслідок гри, а результат тривалого динамічно-процесуального розгортання. Окрім того, кожен опус інтонаційно забарвлений: меланхолійно-медитативно звучить «Plynie» для струнного квартету та електроніки Марини Фрідман, драматична стихія домінує у творі «Мадригал чтобы “здесь”» Олексія Ретинського, до філософського, упорядковано-космічного висновку приходить у своїй «Флейті землі і флейті неба» Алла Загайкевич.

Тож, і в такій космополітичній сфері, як електронна музика, українська складова – цілком реальна звукова даність, національно самобутня і неповторна. А що може бути кращим подарунком до ювілею, як утвердження українською електроакустичною школою власного творчого обличчя?

Валентина КУЛИК

На фото: Маріана Скрипа (скрипка), Мар’яна Мархель і Сусанна Карпенко (народний спів), диригент Міхеїл Менабде