Українська музична культура зазнала тяжкої втрати
14 квітня на 74 році життя пішов у засвіти відомий український композитор, піаніст і педагог, народний артист України, професор Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського Володимир Михайлович Птушкін.
Народився митець 29 січня 1949 року в Луганську. Закінчив Харківський інститут мистецтв (тепер ХНУМ) імені Івана Котляревського за двома спеціальностями – як піаніст (1972, клас доцента Римми Папкової) і композитор (1973, клас професора Дмитра Клебанова).
Упродовж 30-ти років (1972–2002) завідував музичною частиною Харківського драматичного театру імені Олександра Пушкіна. Паралельно з 1978-го викладав композицію у дитячій музичній школі № 10, а від 1992-го до останніх днів життя – на кафедрі композиції та інструментування ХНУМ імені Івана Котляревського (з 1998 – доцент, з 2004 – професор). До недавнього часу очолював її, виховав чимало талановитих учнів.
Харківський музикознавець Григорій Ганзбург у пості в соцмережах, зокрема, написав: «Учень Дмитра Клебанова, яскравий представник і протягом багатьох років незмінний очільник харківської композиторської школи. Щирий на творчість, Володимир Птушкін є автором відомих симфонічних, хорових, фортепіанних, вокальних, театральних опусів, неодноразово виконуваних кращими музикантами».
І справді, музику Володимира Михайловича добре знають не лише в Україні, а й за її межами. Окрім різних міст Батьківщини, вона звучала в Польщі, Сербії, Франції, Німеччині, США, Швейцарії, Македонії, Угорщині, інших країнах. Прекрасний піаніст, автор часто сам представляв власні опуси. І публіка незмінно зустрічала його бурхливими вдячними оплесками.
Член Національної спілки композиторів України, Володимир Птушкін – лауреат харківських Муніципальної премії імені Іллі Слатіна, премії «Народне визнання», загальноукраїнських мистецьких премій імені Віктора Косенка та Бориса Лятошинського.
Кончина Майстра викликала глибокий жаль у музичній спільноті. Це дійсно непоправна втрата для всієї української культури.
Трагедія сталася у героїчному Харкові, який композитор із сім’єю не захотів покидати.
«Війна завжди розставляє в партитурі життя свої акценти… Втім, і сьогодні, в часи, коли у нашій країні будь-яке людське життя під загрозою, відчуваємо гострий біль, коли йдуть у засвіти наші друзі, колеги, – навіть якщо від цілком “мирних” причин, – читаємо у пості Харківського театру опери і балету імені Миколи Лисенка. – …залишалося тільки дивуватися його енергії, умінню концентруватися і постійно радувати своїх прихильників новими талановитими творами. Він був справжнім універсалом – йому давалися усі жанри».
«Його твори – це та спадщина української музичної культури, без якої вона вже немислима», – зазначено у повідомленні дирекції Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця.
Із цим важко не погодитися.
Вічна пам’ять колезі, світлій чуйній людині! Глибокі співчуття рідним і близьким…
Ольга ГОЛИНСЬКА
