Цьогоріч журі Четвертого Всеукраїнського конкурсу піаністів премії фірми “C. Bechstein” очолювала проректор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, заслужений діяч мистецтв України, доктор філософії з мистецтва Леся Олійник. Напередодні урочистого відкриття змагання з нею поспілкувався молодий автор, студент НМАУ Василь МАКОГОН
– Шановна Лесе Степанівно! Чи доводилося вам працювати в журі конкурсів раніше? Розкажіть про це, будь-ласка.
– Так, звісно. Я була членом журі на багатьох конкурсах, зокрема на конкурсах Євгена Станковича, Мирослава Скорика. Минулоріч очолювала журі в місті Кам’янці, що на Черкащині. Це був Всеукраїнський дитячий конкурс пам’яті Петра Чайковського. До речі, на ньому, так само як і на конкурсі фірми “С. Bechstein” щоразу міняють голову журі. До мене в Кам’янці головували видатні діячі українського мистецтва, а саме Юрій Кот, Валентин Сильвестров, Мирослав Скорик, Ігор Щербаков.
У вас може виникнути запитання чому мене включають до складу журі фортепіанних конкурсів. Бо за фахом я піаністка, закінчила Київську середню спеціальну музичну школу імені Миколи Лисенка та НМАУ імені Петра Чайковського, клас Олександра Александрова.
– Усім відомо про бойові дії, які відбуваються зараз на сході України. Як сталося, що попри все конкурс проводиться?
– На це питання кожна людина повинна відповісти сама. Дуже яскравий цьому приклад – Василь Сліпак, наш вітчизняний оперний співак, який працював у Паризькій національній опері. Патріотичний дух, любов до Батьківщини в цій людині били ключем. Тому він пішов добровольцем у зону АТО і загинув. Важко сказати чи кожен міг би так вчинити, як він, – полягти за рідну землю. Цей вчинок гідний того, щоб говорити про цю людину, що вона – з великим серцем і глибокою душею. Уже не кажучи про те, що він прославляв свою державу за кордоном, аби всі дізналися про Україну.
Мені здається, що в ситуації, у якій ми зараз перебуваємо, слід об’єднатись і показати в своїй професії: ми сильні, талановиті, мужні, ми – єдина країна, єдина нація, у нас надзвичайно висока культура, бо музика – це ті острівці позитиву, які потрібні кожній людині в такі складні часи. Ми повинні підтримувати людські душі величним мистецтвом, адже воно насправді творить дива.
– Скажіть, будь ласка, в чому специфіка програми цьогорічного конкурсу?
– Перший тур конкурсу завжди має свої особливості. Нинішній рік знаменується 175-річчям від дня народження Миколи Лисенка, тому на першому турі один із творів цього українського класика є обов’язковим для виконання.
А щодо другого туру, то фортепіанні концерти – це завжди є проблема, оскільки ми маємо справу не з професійним оркестром, а зі студентським. І знаєте – це не так просто, бо студентів, які щойно прийшли на перший курс, треба всьому навчити. І я розумію керівника оркестру професора Ігоря Палкіна. Він завжди намагається підібрати не дуже складну програму, але в цьому році обрані дійсно непрості концерти: Перший Бетховена, Перший Ліста, Перший Равеля і Перший Брамса. Якщо ви переглянете програми всіх учасників, то не побачите в них концерту Брамса, бо це – надзвичайно складний для виконання твір.
Узагалі, до нас мало приїхати більше учасників, але, на жаль, троє з конкурсантів захворіли, і залишилось усього тринадцять. Але це теж щасливе число!
– Які перспективи може відкрити конкурс на приз фірми “С. Bechstein” для нинішніх учасників? Чим може бути корисний?
– Дуже хороший приклад Романа Лопатинського. Він був лауреатом першої премії другого конкурсу, і ви бачите яких досяг успіхів: третя премія на конкурсі імені Ферруччо Бузоні та друга премія на конкурсі в місті Хамамацу, Японія. Це конкурси світового масштабу. Роман має зараз дуже багато гастролей, є всесвітньо відомим піаністом, а починав саме з конкурсу “С. Bechstein”!
І взагалі будь-який конкурс – це завжди початок, якась можливість, шанс. Мені здається, що конкурс “С. Bechstein” дає цей шанс. Ми дуже сподіваємось, що він стане міжнародним, бо приїздять представники фірми “С. Bechstein” із Німеччини. До речі, у київському салоні “С. Bechstein” першого березня відбудеться зустріч із ними. Зараз обличчям фірми є Денис Прощаєв. А хто він? Випускник нашої академії, зараз – усесвітньо відомий піаніст.
Конкурс – це завжди перспектива, бо тебе можуть помітити. Я, наприклад, до слова «шанс» ставлюся дуже добре. Кожній людині шанс колись у житті надається. Він випав свого часу й мені. Використаєш ти його чи ні (я маю на увазі не матеріальне), це залежить уже від самої людини, адже є вельми індивідуальним.
Фото Сергія НІКОЛАЄВА
