Скарби Лисенкового дому

46
Share Button

Душею Лисенкового дому (Музею Миколи Лисенка в Києві) є меморіальний рояль фірми «Блютнер». За родинними спогадами, Микола Віталійович придбав інструмент у 1889 році в музичному магазині «Депо роялів Кернтопфа» на Хрещатику. По смерті композитора рояль певний час зберігався у Мар’яни Миколаївни Лисенко, а німецьку окупацію пережив на горищі зі знесеним дахом. Додому повернувся з Кабінету-музею Миколи Лисенка при Київській консерваторії.

Федір Вовк. Хата Солохи. Ескіз

На початку ХХІ століття інструмент реставрували, і він знову звучить на повний голос у концертних програмах музейного проекту «Під звуки старого рояля».

Федір Вовк. Хата Пацюка. Ескіз

В альбомі, подарованому Миколі Лисенку учасниками першої сценічної вистави опери «Різдвяна ніч» (25 січня 1874 року, Київський міський театр), збереглися найдавніші з відомих нині зразків української сценографії. Ескізи «Хата Солохи» і «Хата Пацюка» – єдине зафіксоване звернення всесвітньо відомого українського антрополога, етнографа і археолога Федора Вовка до театрального живопису. У прем’єрній афіші спеціально було зазначено: «В декорациях, костюмах и вообще в обстановке будет соблюдена этнографическая точность».

На ювілейному концерті «Концертное утро», влаштованому Ольгою Петрівною Косач з нагоди 35-річчя Лисенкової творчості 21 грудня 1903 року в Києві, Миколі Віталійовичу було вручено срібну позолочену ручку у формі пташиного пера у футлярі з витисненим на шкірі написом: «ХХХV. 1868–1903. М.В. Лисенкові від сім’ї Драгоманова».

За козацьким звичаєм труна Лисенка була вкрита червоною китайкою – символом високої пошани й визнання. Поліція намагалась конфіскувати китайку, не без підстав вважаючи її знаменом. Після похорон галицька делегація на чолі з Остапом Нижанківським забрала її до Львова. Там вона зберігалась у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка.

У 1939 році радянська влада закрила товариство, і за часів німецької окупації китайка, за словами Марії Тимофіївни Лисенко – дружини Остапа Миколайовича, – «зазнала прикрих умов, була понівечена та побита міллю». Врятувати реліквію допоміг львівський композитор Анатолій Кос-Анатольський. На прохання Остапа Лисенка він віддав китайку в руки досвідченої реставраторки Ірини Дрималик, яка майстерно залатала 93 великі й малі дірки і прорізи!

Як згадував пізніше Анатолій Кос-Анатольський, він сам привіз дорогоцінну річ у Київ і віддав до Кабінету-музею Миколи Лисенка при Київській консерваторії.

Один з найцінніших скарбів Лисенкового дому – автограф 1885 року із заголовком «Дитячий гімн». Це – перша чернетка «Молитви за Україну» («Боже Великий, Єдиний…»). Писався цей твір як вранішня щоденна молитва для українських шкіл у Галичині. Нині – це канонічний гімн УАПЦ КП і духовний гімн Незалежної України.

Диригентську паличку хористи подарували Лисенкові у 1892 році – з нагоди 50-річчя митця.

Автограф солоспіву «Чи ми ще зійдемося знову» для тенора або сопрано в супроводі віолончелі та фортепіано з присвятою «сердешним друзям моїм Мих. Петр. та Людмилі Михайлівні Драгомановим. 10 липня 1876».

 

Олена Петляш

Київською фірмою «Екстрафон» 1910 року було здійснено шість записів у виконанні 24-річної артистки театру Миколи Садовського Олени Петляш, якій акомпанував 67-річний Микола Віталійович Лисенко.

Марина ЧУЄВА

Пропонується фрагмент. Повну друковану версію матеріалу див.: Музика. – 2013. – № 1. – С. 20–23.

Share Button