У Парижі вийшла книга «Dictionnaire amoureux de l’ Ukraine» («Словник закоханого в Україну»), що визнано однією з найпримітніших останніх культурних подій Франції
Авторками «Словника» є випускниця і почесна професорка Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, професорка паризького університету «Сорбонна» Тетяна Андрущук-Золозова та журналістка популярного тижневика «Paris Match» Данієль Жорже.
Книгу випущено в одному з найпрестижніших французьких видавництв «Plon». До речі, вперше у своїй історії «Plon» публікує українського автора!
У 500-сторінковому фоліанті зібрано відомості про визначних діячів і події, пов’язані з культурою, історією, політикою України та Франції. Можливо, першим у світі серед словникових видань «Dictionnaire amoureux de l’ Ukraine» розповідає про нинішню загарбницьку війну. Знаменно, що в останніх за абеткою текстах розміщено інформацію про Президента України Володимира Зеленського.
Подія одразу набула широкого розголосу завдяки низці рецензій у пресі та понад десяток радіо- і телепередач у Франції та Бельгії. Лише «Радіо Франс Інтернаціональ» (RFI), де працюють 400 журналістів, зібрало в ефірі понад 50 мільйонів слухачів. «Франція хоче знати Україну!» – так прокоментувала пані Андрущук великий інтерес до «Словника».
В ексклюзивному інтерв’ю з Парижа Тетяна Василівна на моє прохання розширила цю тему і дещо більше розповіла про саму книгу.
– 95 відсотків французів майже нічого не знають про Україну. І це відчувалося навіть в одному з прямих ефірів. Тому, коли нас із Данієль запросили на двогодинну передачу, першим лейтмотивом стала моя розповідь про Україну. Адже французи майже не знали, що це за країна, нація, народ, який сьогодні їх так дивує, захоплює і є для них справжнім відкриттям! Нас буквально засипали дзвінками в студію: питання почали з Володимира Горовиця, а далі – про патріотизм, Зеленського і, звісно, війну.
Слід сказати, що у Франції російська політична, філософська, літературна, музична інтелігенція та радянська пропаганда вибудували за сторіччя височезну стіну русофілії. Французам утовкмачували про Україну лише суцільний негатив, – мовляв, вони нацисти, антисеміти, колабораціоністи, які начебто загарбали всю історію, традиції і культуру Росії! У Франції століттями розповідають про «загадкову російську душу». Тож ми намагалися донести у чому виявляється «Душа українська» (є в «Словнику» така стаття).
Цікаво, що журналіст, який спілкувався з нами в ефірі, «зачепився» за мого, росіянина за походженням, професора, видатного українського скрипаля і педагога Олексія Горохова. Мені довелося пояснювати, що за 40 років формування української еліти скрипалів він став свідомим українцем. І дискусія, отже, пішла на тему про так звані «братські народи».
Запитали, наприклад, про росіянку Ахматову, яка дуже відома у Франції: видано десятки її книг і перекладів творів. Я розказала, що знайшла і переклала вірш Ахматової-Горенко, в якому вона висловила бажання бути похованою в Києві. Згадала також про інші «київські» поезії Анни Андріївни, про які у Франції не знали й навіть не уявляли, що такі існують!
Отже, розвінчуємо в «Dictionnaire amoureux de l’ Ukraine» російські кліше про Гоголя, Башкирцеву, Малевича, Архипенка, Лифаря й інших видатних українців, пишемо про Шевченка як геніального пророка, про козаків і Богдана Хмельницького.
Ще одним важливим лейтмотивом «Словника» є, зрозуміло, тема українсько-французьких зв’язків, а вона – вельми багата. Адже годі назвати тут Анну Ярославну, Пилипа та Григорія Орликів, Аполлінера, Боплана, Бальзака, Дюка де Рішельє і багатьох, багатьох інших.
На жаль, мою статтю про Петра Чайковського, яка за абеткою мала бути в кінці «Словника», за браком обсягу в останній момент довелося замінити на інформацію про НАТО і Європейський Союз. Видавництво визнало це сьогодні більш актуальним, зважаючи на обізнаність французів із музикою Чайковського.
Упорядковуючи «Словник», ми зі співавторкою обирали віхи історії, представників культури, національних героїв, особливості традицій України. До слова, для широкого читача вмістили статті з рецептами про борщ і вареники.
На завершення інтерв’ю я попросила пані Тетяну поділитися своїм ставленням до трагічних подій на Батьківщині.
– Хоч я дуже давно живу в Парижі, але, повірте, душею і серцем перебуваю в Україні, де маю багато друзів, де знаходиться моя аlma mater – рідна Київська консерваторія, яку закінчила і в котрій довгий час працювала. Особливо близько відчуваю свою причетність до України в цей надскладний для моєї Вітчизни, для всього світу драматичний час. Щогодини ловлю новини про події на фронті, завмираючи стежу за долею героїв-азовців, намагаюся чим можу допомагати.
У виданні «Словника» відчуваю змогу «лупати скалу» русофілії на інформаційному та культурному фронті, бачу те «вікно», що відкрилося для збалансування, нарешті, рівноваги й справедливості, політичного повороту в бік України країн Заходу. Знаю та вірю, що Все буде Україна!
P. S. Авторки «Dictionnaire amoureux de l’ Ukraine» вирішили долучитися до збору коштів для допомоги Україні. З кожної проданої книги два євро йдуть на рахунок Асоціації медичної допомоги України. На знак поваги і вдячності до аlma mater Тетяна Андрущук і її співавторка частину гонорару переказують на підтримку під час війни НМАУ імені Петра Чайковського, про що надруковано на обкладинці книги та на одній з її сторінок.
Леся ОЛІЙНИК
